Методичне забезпечення

Застосування методу колового тренування на уроках

фізичної культури у 5- 11 класах

(досвід роботи)

Я працюю на посаді вчителя фізичної культури у Митченківському НВК з 2001 року.  Надзвичайно працелюбна, безмежно закохана у свій предмет, вимогливива до себе і своїх вихованців.

Сьогодні основною метою предмета «Фізична культура» є формування фізичного, психічного, духовного та соціального здоров'я школярів, фізичної культури особистості, розвиток основних фізичних якостей та рухових здібностей, підвищення рівня фізичної підготовленості учнів.

Метод колового тренування вважається одним з найбільш ефективних в організації і навчанні учнів. Колове тренування виникло, як організаційно-методичний спосіб виконання фізичних вправ, спрямованих на коливальний розвиток рухових якостей учнів.

До засобів колового тренування відносяться деякі вправи основної та спортивної гімнастики, легкої атлетики, спортивних ігор та інші, які входять до шкільної програми з фізкультури.

Ці вправи я  стараюся повторювати в різноманітних комплексах.

Вправи для комплексів колового тренування добираю з обов'язковим дотриманням принципу послідовності впливу на всі основні групи м'язів та системи організму. Це дає змогу вибірково і водночас ефективно впливати на розвиток фізичних якостей таких як: сила, швидкість, витривалість, спритність та гнучкість.

Однією із особливостей колового тренування, що  я застосовую - вдале поєднання чіткого нормування фізичного навантаження з його індивідуалізацією. Внаслідок цього в учнів з різною підготовленістю підтримується інтерес до занять, ведеться постійний облік фізичного навантаження та систематичне оцінювання виконаних вправ.

Своєю організацією, визначенням часу на виконання вправ, чітким їх

дозуванням і самостійним контролем за ними з боку учнів колове тренування позитивно впливає на виховання наполегливості, дисциплінованості, колективізму тощо.

З мого досвіду виходить, що урок із застосуванням методу колового тренування доцільно проводити починаючи із 5 класу. Для цього я добираю нескладні вправи з різних розділів програми відповідно до кожного класу. Кожна вправа вибірково вибирається на певну групу м'язів і сприяє розвиткові в учнів тих якостей, яким приділяється основна увага на певному уроці.

Вправи для комплексів добираються так, щоб вони не тільки забезпечували послідовність впливу на всі основні групи м'язів, а й стимулювали роботу різних систем організму (серцево-судинної, дихальної тощо). Враховуючи біологічні закономірності розвитку фізичних якостей в учнів 5-11 класів, у відповідності з якими, щоб у 5-6 класах розвивати переважно координацію рухів і швидкість; у 7-9 класах – швидкісно -силові якості та загальну витривалість; у 10-11 класах -працювати над розвитком усіх фізичних якостей, особливо сили та швидкості й силової витривалості. Добираючи вправи для комплексів колового тренування, я враховую зміст уроку та місце його проведення. Так вправи для комплексів колового тренування, що застосовуватимуться на уроках легкої атлетики добираю зі спеціальних і підготовлених вправ до бігу, з стрибків та метань. До уроків гімнастики - прості акробатичні вправи на приладах, загально-розвивальні вправи з приладами і без них, добре засвоєні учнями.

Кожен комплекс загально - розвивального характеру складається з 6-10 вправ: по 1-2 вправи для розвитку м'язів рук, спини, черевного преса, ніг і 2 вправи, що інтенсивно активізують функцію організму (біг у різних варіантах, стрибки на місці, стрибки з просування уперед з енергічними змахами рук тощо).

Виконання цих вправ у різному темпі, із різноманітних вихідних положень впливає на розвиток певних фізичних якостей.

Залежно від завдань уроку, метод колового тренування застосовую у  трьох варіантах:

1.    Проходження кола із завданням виконати кожну вправу протягом
визначеного часу, у довільному темпі та якомога точніше.

2.       Проходження кола із завданням виконати вправу у визначений час за дану кількість разів.

3.       Проходження кола у визначений час із завданням повторити кожну вправу з індивідуальним для кожного учня дозуванням.

Перший та другий варіанти мають ширше застосування в 5-8 класах, де дозування вправ немає чіткої регламентації для кожного учня. Але не виключається можливість застосування і третього варіанту, особливо під час занять у спортивному залі, коли комплекси колового тренування побудовані на матеріалі гімнастики.

У   9 - 11 класах      використовуються   всі    вказані   варіанти колового

тренування.

Місце, де проводитиметься урок із застосуванням методу колового тренування, готується заздалегідь. Важливого значення при цьому набуває чітка розмітка місць у залі чи на майданчику ("станцій ").

Для унаочнення вправ я  використовую короткий опис, таблички, плакати.

Урок із застосуванням методу колового тренування починається із шикування учнів у шеренгу, складання рапорту, привітання, повідомлення завдань уроку. Потім учні виконують загально-розвивальні вправи, які можна проводити по різному: у русі, на місці, в парах.

Враховуючи, що при виконанні вправ комплексу колового тренування неможливо дотримуватися поступового збільшення фізичного навантаження на всіх учнів, треба ефективно підготовити серцево-судинну та дихальну системи до їх виконання. Цього досягається шляхом застосування загально-розвивальних вправ, що мають характер спрямованої розминки.

На основі досвіду своєї роботи я прийшла до висновку, що найефективніше використовувати метод колового тренування у другій половині основної частини уроку, коли вже вивчене і застосоване вдосконалення техніки виконання вправ, передбачених програмою. У цьому випадку планую проходження учнями одного кола, тобто комплекс вправ виконується один раз.

Іноді колове тренування проводиться на початку уроку основної частини. Тоді учні, особливо 9-11 класів, проходять два кола підряд, а час, що залишився, використовується для рухливої або спортивної гри.

Поділяючи клас на групи по 3-4 осіб у кожній, враховується стать та фізична підготовка учнів. Однорідний склад групи дає змогу дотримуватися правильного дозування вправ. Після розподілу на групи учні розходяться по "станціях" для виконання заданих вправ. Черговість "станцій " встановляє вчитель. На наступних, кожна група починає працювати на тій "станції ", що й на попередньому уроці (з метою кращої організації класу та уникнути зайвих перешикувань).

Закінчується урок короткочасним бігом «підтюпцем» та ходьбою в повільному темпі з поєднанням вправ у русі для відновлення нормального дихання та розслаблення м'язів. Підбивши підсумки уроку,  даю учням домашнє завдання, акцентуючи на розвитку певних фізичних якостей.

Одне з правил колового тренування - чітке нормування фізичного навантаження та його індивідуалізація. Індивідуальне навантаження визначається за допомогою тесту з максимальним навантаженням - перевірка на максимальну кількість разів кожної вправи, включеної до комплексу колового тренування.

Визначенню максимального навантаження присвячується перший урок, де впроваджується новий комплекс колового тренування. Ознайомившись із вправами після показу та полегшення їх змісту, учні, поділені на групи, за командою вчителя виконують вправи одночасно на всіх «станціях» протягом замовлення часу -30-45 с, намагаючись зробити вправу якомога більше разів.

Визначаючи максимальне навантаження дотримуюсь певних пауз для відпочинку. Під час пауз, відразу після виконання вправ, учні записують кількість їх повторень в особові картки обліку результатів колового тренування і переходять до іншої «станції», де займають вихідне положення для виконання подальшої вправи.

На наступних уроках, коли вправи комплексу знайомі учням і максимальне навантаження у кожній з них визначене, паузи між їх виконанням скорочуються (до 30 с).

Отже для проходження 1 кола треба 10-12 хв., за умови, що комплекс складається з 8 вправ (час виконання кожної - 45 с, а пауза 30 с).

Кожного уроку до початку виконання комплексу, відразу після його виконання та через 2 хв., після проходження кола (або двох кіл., якщо це заплановано), всі учні підраховують число ударів пульсу протягом 10с. Одержані показники записують в особову картку. Картки зберігаються у вчителя і видаються учням перед виконанням комплексу, а після закінчення уроку їх збирає черговий учень.

Систематичне оцінювання результатів за максимальним навантаженням і обліком його зростання дають змогу бачити його збільшення працездатності організму учня за кількісними показниками. Порівняння реакцій пульсу на навантаженнях в колах дає змогу робити висновки про процеси пристосування серцево-судинної системи до запропонованих комплексів вправ. Поліпшення її регуляції виявляється в швидкому зниженні частоти пульсу після стандартного навантаження. Це забезпечує чіткий контроль та самоконтроль учнів за відповідними реакціями організму. Індивідуальне визначення максимального навантаження, підрахунок пульсу, запис цих результатів у особову картку починається з 9 класу, коли учні вже підготовлені до виконання вказаних вимог.

Щоб забезпечити правильне дозування фізичних вправ, треба знати ступінь впливу їх на організм учнів і визначити максимальну інтенсивність зусиль. Від дозування навантаження під час уроку в цілому, що пов'язане зі співвідношенням між обсягом навантаження та його інтенсивністю, залежить, скільки разів учні виконують заданий їм комплекс вправ (пройдуть одне чи два кола). Про ступінь фізичного навантаження можна судити за зовнішнім виглядом учнів. Організм школяра поступово пристосовується до навантаження, яке систематично повторюється. Тому я поступово підвищує його, збільшуючи дозування вправ.   Кожний комплекс вправ застосовую без змін на 4-5 уроках. На останньому уроці знову перевіряю  максимальне навантаження у кожній вправі й перевіряю його з результатами першого уроку. Порівнюючи одержані результати з попередніми, учні бачать наслідки своєї роботи і ті зміни, що склалися в їхній фізичній підготовці під впливом виконаних вправ.

З мого  досвіду роботи у застосуванні методу колового   тренування  можна зробити такі висновки:

•         Колове тренування є одним із організаційних методів застосування фізичних вправ, спрямований на комплексний розвиток фізичних якостей учнів 5-11 класів.

•         Забезпечує високу моторну щільність уроку й піднесений емоційний стан учнів, дає змогу виконати великий обсяг вправ, одержати значне навантаження і підвищити рівень фізичної підготовки учнів.

•         Застосування колового тренування вимагає від кожного учня узгодження з усім класом дій, примушує школяра бути уважним та дисциплінованим.

•         Під час уроків із застосуванням методу колового тренування формуються навички самостійного виконання вправ та вміння здійснювати самоконтроль за рухами і фізичним навантаженням.

•         Комплекси вправ для колового тренування складаються переважно з технічно нескладних, попередньо добре вивчених гімнастичних, легкоатлетичних та ігрових вправ.

•         Під час складання комплексів вправ для колового тренування чергуються силові та швидкісно-силові вправи з вправами на гнучкість та розслаблення основних м'язних груп.

•         Чітке дозування вправ та навантаження забезпечується постійним обліком виконаної роботи.

•         Уроки із застосуванням методу колового тренування ефективні в поліпшені фізичного розвитку та рухової підготовки учнів 5-11 класів . а також сприяють більш якісному оволодінню програмовим матеріалом.

Досягнуті результати .

  

    Робота за системою колового тренування дає хороші результати. Мої учні неодноразово досягали високих результатів. Вихованці збірної школи з легкої атлетики, тенісу, кросу були презерами районної спартакіади школярів.

Багато випускників школи пов’язали своє життя із спортом,працюють вчителями в школах.

ДОПОВІДЬ

                                                "Фізичні якості людини"

План

Вступ................................................................................................................ 3

              1. Поняття про фізичні якості людини............................................................ 4

            2. Фізичні навантаження та відпочинок як фактори впливу на розвиток фізичних                    якостей.......................................................................................................................... 5

3. Сила як фізична якості людини................................................................... 7

4. Прудкість як фізична якості людини.......................................................... 9

5. Витривалість як фізична якості людини................................................... 11

6. Гнучкістьяк фізична якості людини.......................................................... 12

7.Спритність як фізична якості людини........................................................ 14

Висновки........................................................................................................ 16

Література..................................................................................................... 17

 

Вступ

Ми живемо в той час, коли науково-технічний прогрес активно проникає в усі сфери людського буття, роблячи наше життя все більш комфортним.

Фізична культура дає можливість підтримати тілесне здоров’я, зробити своє тіло здоровим, вміти управляти їм, і що особливо важливо, розширити діапазон адаптації механізмів організму, одержати стійкість до дій багатьох негативних факторів: гіпоксія, переохолодження, радіації, інорекції, дія токсичних речовин і інших. В наш вік фізична культура стала невід’ємною частиною загальної культури людини. Без неї не мислимо жити, як не мислимо не читати, не ходити в кіно, не слухати музику.

В час технічної революції, значимість фізичної культури не тільки зменшується, а навпаки, у зв’язку з гіподинамією ще більше збільшується.
В усіх розділах діючої шкільної програми передбачено розвиток рухових здібностей у школярів.

Розвиток рухових здібностей і засвоєння техніки рухів – дві взаємозв’язані ланки єдиного процесу навчання рухових дій. Границю між цими ланками можна провести лише умовно. Рухові здібності розвиваються і при вивченні техніки руху. А розвиваючи рухові здібності, потрібно звертати увагу і на правильне виконання рухів і в випадку необхідності робити відповідні корективи. Рухові здібності тісно взаємозв’язані між собою.

                       1. Поняття про фізичні якості людини

Фізичне виховання складається з фізкультурної освіти і фізичної підготовки. Фізична підготовка — це організований процес рухової діяльності людини з метою оптимізації розвитку її фізичних якостей.

Термін "фізична якість" віддзеркалює рухові можливості людини в основі яких лежать її природні задатки.

Отже, фізичні якості — це розвинуті у процесі виховання і цілеспрямованої підготовки рухові задатки людини, які визначають її можливості успішно виконувати певну рухову діяльність. Наприклад, для подолання великого зовнішнього опору погрібна, перш за все, відповідна м'язова сила; для подолання короткої відстані за якомога менший час потрібна прудкість; для тривалого й ефективного виконання фізичної роботи потрібна витривалість; для виконання рухів з великою амплітудою необхідна гнучкість; а для раціональної перебудови рухової діяльності відповідно до зміни умов необхідна спритність.

Навчання вправ та виховання фізичних якостей — дві тісно взаємопов'язані складові фізичного виховання. Неможливо навчитись, не повторюючи вправ, а повторне виконання неодмінно впливає на розвиток певних фізичних якостей. Важливо зауважити, що найбільш тісний позитивний взаємозв'язок між фізичними якостями спостерігається в дітей до настання статевої зрілості.

При цьому чим нижчий рівень розвитку фізичних якостей, тим тісніший позитивний взаємозв'язок між ними, і навпаки.

Може також спостерігатись позитивний перенос з однієї вправи на інші, або на виробничі і побутові рухові дії. Наприклад, сила, розвинута за допомогою вправ з обтяженнями (штанга), може сприяти покращенню результатів у штовханні ядра, чи в роботі вантажника, а витривалість, розвинута в бігу, сприяє покращенню результатів в лижних гонках, і навпаки.

Нарешті позитивний перенос спостерігається з однієї групи м'язів на іншу. Так, встановлено, що витривалість з тренованої ноги майже на 45% переноситься на нетреновану, а при тривалому силовому тренуванні правого чи лівого боку тіла спостерігається збільшення сили м'язів симетричного нетренованого боку.

 

2. Фізичні навантаження та відпочинок як фактори впливу на розвиток фізичних якостей

Головним фактором впливу на розвиток фізичних якостей є фізичне навантаження, яке одержує людина при виконанні фізичних вправ.

Фізичне навантаження — це певна міра впливу рухової активності людини на організм, що супроводжується підвищенням (відносно стану спокою) рівнем його функціонування.

Судити про величину фізичного навантаження можна і за показниками ЧСС, частоти та глибини дихання, хвилинного та ударного об'ємів серця, кров'яного тиску тощо. Певну інформацію в цьому зв'язку для вчителя можуть також дати такі показники як інтенсивність потовиділення, ступінь почервоніння, блідість, погіршення координації рухів. Всі названі показники відображають внутрішнє навантаження. До зовнішньої сторони навантаження належать його обсяг та інтенсивність.

Інтенсивність навантаження — це кількість виконаної роботи за одиницю часу. Вона характеризує силу впливу конкретної вправи на організм.

Обсяг навантаження визначається тривалістю роботи та загальною кількістю вправ, виконаних на занятті: наприклад, в силовому тренуванні обсяг навантажень визначається кількість повторень та загальною масою піднятого вантажу.

Досягнути ефективності при вдосконаленні фізичних якостей можна лише за умови чіткого дозування навантаження. Тобто, у кожному конкретному випадку необхідно забезпечити такий його обсяг і інтенсивність, які дадуть найкращий приріст якості.

Інтенсивність можна регулювати, змінюючи:

• швидкість пересування;

• величину прискорення;

• координаційну складність вправ;

• темп виконання вправ, кількість Їх повторень за одиницю часу;

• величину напруження, у відсотках від особистого рекорду в конкретній вправі;

• амплітуду рухів (чим вона більша, тим більша інтенсивність навантаження);

• опір навколишнього середовища (рельєф місцевості, вітер, течія води тощо);

• величину додаткового обтяження;

• психічну напруженість під час виконання вправи.

Учитель повинен також враховувати, що фізичне навантаження з відповідною інтенсивністю стає дійовим лише тоді, коли воно має необхідний обсяг.

Для встановлення оптимального співвідношення інтенсивності та обсягу тренувального навантаження необхідно керуватися метою, з якою виконується та чи інша вправа, а також враховувати вікові і статеві особливості та рівень фізичної підготовленості тих, кому вона пропонується. Так, наприклад, при застосуванні бігу з метою вдосконалення загальної витривалості в учнів інтенсивність може бути визначена за ЧСС (120-140 уд/хв), що характеризує нижню межу впливової зони інтенсивності), а тривалість буде зумовлена індивідуальними можливостями.

 

3. Сила як фізична якості людини

Без прояву м'язової сили людина не може виконати жодної рухової дії. Від рівня розвитку сили певною мірою залежить прояв інших рухових якостей.В теорії фізичного виховання поняття "сила" застосовується для якісної характеристики довільних рухів людини, які спрямовані на вирішення конкретних рухових завдань.

При виконанні рухових дій м'язи людини виконують чотири основні різновиди роботи:

• утримуючу, яка виконується за рахунок напруження м'язів без зміни їх довжини (ізометричний режим (статична сила). Вона застосовується для підтримання статичних поз тіла, утримання предметів (штанга) тощо;

• долаючу,  яка виконується за рахунок зменшення довжини м'язів. Вона застосовується найчастіше при виконанні рухових дій;

• поступливу, яка виконується за рахунок збільшення довжини м'язів. Завдяки поступливій роботі м'язів відбувається амортизація в момент приземлення у стрибках, бігу.

• комбіновану, яка складається з почергової зміни названих вище режимів. Отже, сила як рухова якість — це здатність людини долати опір або протидіяти йому за рахунок м'язових напружень. Опором можуть виступати сили земного тяжіння; реакція опори при взаємодії з нею; опір навколишнього середовища; маса власного тіла; маса спортивного знаряддя; сили інерції власного тіла або його частин та інших тіл; опір партнера тощо.

Чим більший опір здатна долати людини, тим вона сильніша. У процесі фізичного виховання розрізняють:

• абсолютну силу як здатність людини долати якнайбільший опір або протидіяти йому у довільному м'язовому напруженні. Тобто йдеться про максимальний прояв силових можливостей. Найбільші величини сили людина може проявити у м'язових напруженнях, що не супроводжуються зовнішнім проявом руху (статичні зусилля), або в повільних рухах. Абсолютна сила має вирішальне значення при необхідності долати великий опір;

• відносну силу, як кількість абсолютної сили людини, що припадає на кілограм маси її тіла. Вона має вирішальне значення у рухових діях, що пов'язані з переміщенням власного тіла у просторі. Так, наприклад, утримання упору руки в сторони на гімнастичних кільцях ("хрест") можливе лише тоді, якщо сила утримуючих м'язів буде рівною масі тіла гімнаста;

• швидку силу як здатність людини якнайшвидше долати помірний опір. Швидка сила пов'язана із здатністю людини якнайшвидше долати зовнішній опір у діапазоні від 15-20 % до 70 % від її максимальної сили у конкретній руховій дії. Вона є домінуючою у забезпеченні ефективної рухової діяльності на спринтерських дистанціях та подібних до них рухових діях;

У більшості фізичних вправ, де вибухова сила має провідне значення, її прояву передує механічне розтягування працюючих м'язів. Наприклад, перед метанням списа, гранати тощо енергійний замах сприяє підвищенню ефективності метання.

При розвитку сили використовують фізичні вправи, виконання яких вимагає від учнів більшої величини зусиль, ніж у звичайних умовах. Ці вправи називають силовими.

4. Прудкість як фізична якості людини

Численними дослідженнями встановлено, що прудкість є комплексною руховою якістю, яка проявляється через:

• швидкість рухових реакцій;

• швидкість виконання необтяжених поодиноких рухів;

• частоту (темп) необтяжених рухів;

• швидкий початок рухів, що у спортивній практиці називають різкістю. У фізичному вихованні та спорті важливішим є виховання здатності до прояву швидкості в цілісній руховій діяльності, оскільки, наприклад, наявність швидкої реакції ще не гарантує швидкого подолання дистанції. Відсутня також кореляція між здатністю швидко бігати та плавати і навіть між ходьбою і бігом, Прямий зв'язок відзначається лише втих вправах, які подібні за координацією (стрибок у довжину з розбігу — спринт).

Вимоги до швидкості в різних рухових діях не однозначні. Наприклад, у спортивних іграх (теніс, баскетбол) вирішальне значення має стартова швидкість. А в стрибках у довжину — швидкість, бігу по дистанції. Коротко охарактеризуємо кожен з названих компонентів прудкості. Руховою реакцією прийнято називати здатність людини відповідати окремими рухами або руховими діями на різноманітні подразники.

Проста рухова реакція людини — це її здатність якомога швидше відповісти заздалегідь відомою руховою дією на заздалегідь відомий подразник (сигнал).

Класичним прикладом простої реакції є старт у бігу, плаванні тощо.

У процесі побутової та професійної рухової діяльності сучасна людина постійно стикається з необхідністю швидко й адекватно реагувати на подразники, що очікуються або раптово виникають. Деякі види професійної діяльності прямо пов'язані з такою необхідністю. Це накладає на вчителя обов'язок піклуватися про розвиток рухової реакції учнів, готуючи їх до майбутнього дорослого життя.

До фізичних вправ як засобів удосконалення прудкості пред'являються такі вимоги:

• їх техніка повинна бути такою, щоб дозволяла виконання з граничною швидкістю;

• вони повинні бути добре засвоєні, щоб зусилля учнів спрямовувались не на спосіб їх виконання, а на швидкість виконання;

• їх тривалість не має перевищувати 30 с;

• вони повинні бути адекватними конкретному прояву прудкості й умовам виконання рухових дій;

• вони повинні бути різноманітними та забезпечувати вдосконалення прудкості у поєднанні з розвитком інших якостей.

Для комплексного розвитку рухових реакцій у поєднанні з іншими проявами прудкості найефективнішими є рухливі і спортивні ігри за спрощеними правилами.

Для розвитку швидкості циклічних вправ використовують наступні засоби;

• рухливі і спортивні ігри на майданчиках; естафети;

• біг, плавання;

• імітації рухів руками, ногами циклічних рухових дій з максимальною і варіативною частотою у різних вихідних положеннях (стоячи, лежачи, сидячи) та у повній координації з максимальною і варіативною частотою;

• виконання циклічних рухових дій з прискоренням, з ходу 2-4 с з максимальною швидкістю;

• виконання циклічних вправ зі старту, без команди і за командою, та з варіативною швидкістю в межах 70-100 % від індивідуального максимуму в конкретній вправі;

• швидкісне--силові вправи: стрибки з ноги на ногу, через набивні м'ячі (гімнастичну лаву), через скакалку, стрибки на одній нозі, вистрибування із нап і в присіду тощо;

• вправи на розтягування з метою збільшення амплітуди рухів.

5. Витривалість як фізична якості людини

Різні люди мають різну здатність виконувати певні види робіт. Одні успішно виконують високоінтенсивну роботу і зазнають труднощів при тривалій роботі. Одні виконують роботу тривалий час не знижуючи інтенсивності, інші — швидко знижують інтенсивність і припиняють роботу. Окремі особи (включаючи і дітей) мають дивовижну працездатність.

Фізична витривалість як рухова якість людини — це її здатність долати втому у процесі рухової діяльності.

Фізична витривалість має велике значення для життєдіяльності людини, бо дозволяє; тривалий час підтримувати високий рівень інтенсивності рухової діяльності; виконувати значний обсяг роботи; швидко відновлювати сили після навантажень.

Загальна витривалість як рухова якість людини — це здатність тривалий час виконувати м'язову роботу помірної інтенсивності за участю переважної більшості скелетних м'язів.

Важливим для вчителя є знання факторів, що зумовлюють витривалість, оскільки їх враховування, розвиток і вдосконалення лежать в основі методики виховання витривалості. Такими факторами є:

• структура м'язів люди, у яких переважають червоні м'язові волокна, мають генетичні задатки до тривалої роботи. Проте змінити структуру м'язів ми не в змозі, і тому цей фактор можна лише враховувати;

• внутрішньом'язова координація проявляється у почерговому залученні до роботі рухових одиниць м'язів при тривалому виконанні вправ із неграничною інтенсивністю.

• міжм'язова координація допомагає у залученні до роботи лише тих м'язів, що несуть основне навантаження при виконанні певної вправи.

Розвивати силову витривалість можна 2-4 рази на тиждень, на окремих заняттях або їх частинах. При комплексному вирішенні педагогічних завдань на занятті силову витривалість розвивають в кінці основної частини. На таких заняттях не рекомендується удосконалювати максимальні силові можливості учнів.

 

 

6. Гнучкість як фізична якості людини

Структура опорно— рухового апарату людини дозволяє їй виконувати рухові дії з великою амплітудою. Проте, часто через недостатню еластичність м'язів, зв'язок і сухожиль вона не може повністю реалізувати ці можливості. Водночас, якщо у людини належним чином не розвинена рухливість у суглобах, то вона не зможе оволодіти технікою багатьох рухових дій.

Рухливість у суглобах позначають терміном гнучкість. Гнучкість як рухова якість людини — це її здатність виконувати рухи в суглобах з великою амплітудою.

Розрізняють активну і пасивну гнучкість.

Під активною гнучкістю розуміють здатність людини виконувати рухи з великою амплітудою за рахунок власних м'язових зусиль. Вона залежить не лише від ступеня рухомості в суглобах, але і від сили м'язів, що беруть участь у переміщенні відповідної ланки тіла.

Під пасивною гнучкістю розуміють здатність людини виконувати рухи з великою амплітудою за допомогою зовнішніх впливів (партнер, прилад, обтяження тощо).

Амплітуда пасивних переміщень майже завжди значно більша за амплітуду активних рухів. Різницю між ними називають резервом гнучкості. Чим більший резерв, тим легше піддається розвитку активна гнучкість [8].

За допомогою раціонально організованих занять можна швидко домогтись результатів у розвитку гнучкості. За даними наукових досліджень за 3—4 місяці щоденних занять можна досягти 80-95 % рухливості у суглобах від їх анатомічного потенціалу.

Розвивати гнучкість до граничних величин немає потреби, бо надмірна розтягнутість м'язів, зв'язок та сухожиль може призвести навіть до пошкоджень суглобів, тому гнучкість слід розвивати лише до такого рівня, який забезпечує виконання необхідних рухових дій без особливих на це зусиль. Для цього величина гнучкості повинна бути лише дещо більшою за ту максимальну амплітуду, з якою економне виконують рухову дію.

Виконання вправ на гнучкість сприяє зміцненню суглобів, підвищенню міцності та еластичності м'язів, зв'язок та сухожиль, удосконаленню координації, ефективному оволодінню технікою фізичних вправ, уникненню травм.

Недостатній розвиток гнучкості обмежує можливості вдосконалення Інших фізичних якостей, призводить до зниження сили і швидкості, зростання втоми.

Між рівнем розвитку гнучкості у різних суглобах залежності не існує. Для життєдіяльності людини найнеобхідніша рухливість у суглобах хребта, плечових та кульшових суглобах.

У розвитку гнучкості розрізняють два етапи:

• етап збільшення амплітуди рухів до оптимальної величини;

• етап збереження рухливості у суглобах на досягнутому рівні. Перед початком роботи з удосконалення гнучкості визначають рівень розвитку активної і пасивної рухомості в суглобах. Чим більша між ними різниця, тим більше активна гнучкість буде залежати від сили м'язів. І чим менша ця різниця, тим більше активна гнучкість буде залежати від розтягнутості м'язів, зв'язок, сухожиль та довільного розслаблення м'язів. Виходячи з цього, вчитель обирає засоби.

Зрозуміло, що в руховій діяльності людина проявляє переважно аісгивну гнучкість, але функціональною передумовою її розвитку є пасивна гнучкість, тому вдосконалення гнучкості завжди починають з пасивної, яка розвивається у 1,5-2 рази швидше, ніж активна.

На початку кожного заняття з розвитку гнучкості треба добре розім'яти як організм загалом, так і м'язи, які будуть піддаватись розтягуванню, і вжити заходів, щоб протягом усього заняття підтримувати організм у розігрітому стані.

Вправи на розтягування виконують повторним або комбінованим методом.

Тривалість вправи може коливатись від 15-20 с до кількох хвилин. При цьому треба пам'ятати, що досягти максимальної (для конкретного стану учнів) амплітуди можна лише через 10-15 с після початку вправи. Протягом наступних 15-30 с вона зберігається, а потім, внаслідок втоми, зменшується.

Дослідження показали, що для розвитку гнучкості в різних суглобах треба затратити різну кількість повторень вправи в занятті .

Темп виконання повторних рухів повинен бути повільним, особливо у першій серії.

Відпочинок між вправами та їх серіями може тривати від 10-20 с до кількох хвилин, і його тривалість можна визначити за суб'єктивним відчуттям готовності до наступної вправи.

7.Спритність як фізична якості людини

Успішне вирішення рухових завдань залежить від уміння узгоджувати окремі рухи рухової дії, які виконуються одночасно або послідовно. Зрозуміло і те, що успішне виконання вправ залежить від точності рухів. При цьому треба враховувати, що вони можуть виконуватись за чітко обумовленою схемою (наприклад, у гімнастиці, фігурному катанні тощо) або нестандартно залежно від реальної ситуації, що складається у процесі діяльності (наприклад, в іграх та єдиноборствах).

Відомо також, що різні учні потребують для засвоєння фізичних вправ більше або менше часу.

Якщо учень здатний добре координувати рухи, точно їх виконувати відповідно до вимог техніки, успішно перебудовувати свою діяльність залежно від умов, що складаються у процесі рухової діяльності, і швидко засвоювати фізичні вправи, то можна говорити, що він спритний.

Отже, спритність — це складна комплексна рухова якість людини, як здатність швидко оволодівати складнокоординаційними руховими діями, точно виконувати їх відповідно до вимог техніки і перебудовувати свою діяльність залежно від ситуації, що склалась.

Спритність як рухова якість людини лежить в основі спортивної майстерності.

Серед факторів, що обумовлюють спритність, необхідно відзначити:

• здатність людини свідомо сприймати, контролювати рухові завдання; формувати план і спосіб виконання рухів;

• рухову пам'ять. Будь-який новий рух чи рухова дія завжди виконується на основі вже існуючих попередніх рухів. Набутий руховий досвід завжди виступає координаційною основою, на якій будується засвоєння нових рухових дій. Чим більший запас рухових комбінацій має учень, чим більшим обсягом рухових навичок він володіє, тим вищий у нього рівень розвитку спритності і тим легше йому засвоювати нові рухові дії.

• ефективну внутрішньо- і міжм'язову координацію, яка дозволить успішно управляти силовими, часовими і просторовими параметрами рухів;

• адаптаційні можливості різних аналізаторів відповідно до специфічних особливостей конкретного виду рухової діяльності. Під впливом тренування функції багатьох аналізаторів поліпшуються. Наприклад, заняття спортивними іграми сприяють удосконаленню функцій зорового апарату.

Досягти високих результатів у руховій діяльності можна лише за умови, якщо учень оволодіє здатністю оцінювати і тонко регулювати динамічні, часові і просторові параметри рухів.

 

                                     

Висновки

1.     Фізичні якості — це розвинуті у процесі виховання і цілеспрямованої підготовки рухові задатки людини, які визначають її можливості успішно виконувати певну рухову діяльність. Для подолання великого зовнішнього опору погрібна, перш за все, відповідна м'язова сила; для подолання короткої відстані за якомога менший час потрібна прудкість; для тривалого й ефективного виконання фізичної роботи потрібна витривалість; для виконання рухів з великою амплітудою необхідна гнучкість; а для раціональної перебудови рухової діяльності відповідно до зміни умов необхідна спритність.

2.     В основі цілеспрямованої методики розвитку фізичних якостей лежить правильний вибір методів та засобів, їх вікова відповідність.

3.     Розвиток фізичних якостей людини, носить гетерохронний характер. Сенситивні періоди спостерігаються в різні вікові періоди для кожної фізичної якості. Це досить важливий момент, який потрібно враховувати в практиці фізичного виховання.

4.     Значний вплив на динаміку та рівень розвитку фізичних якостей має руховий режим і спеціально спрямована робота з виховання фізичних якостей. Для оцінки рівня розвитку фізичних якостей використовують різноманітні контрольні вправи, тестовий контроль.

5.                В домашніх завданнях з фізичної культури силовим вправам належить одне і провідних місць. По-перше, тому, що сила лежить в основі фізичної підготовки, по-друге, вправи на силу можуть виконуватись у будь-яких умовах (кімната, коридор, двір, парк) та, по-третє, вимірювання силових показників — справа зовсім нескладна, і перевірка якості виконання домашніх завдань з боку вчителя цілком ймовірна.

Література

1.                Боберський І. Рухливі забави та ігри. — Львів: НТШ, 1994

2.                ВерхошанскиЙ Ю.В. Основы специальной физической подготовки спортсменов. — М.: "ФиС", 1970

3.                Демчишин А.П. та ін. Рухливі та спортивні ігри в школі / Посібник для вчителів. — К.: Освіта, 1992

4.                Жадочко Р.В., Соболев Ю.Л., Соболев Л.М. Розвиток гнучкості спортсмена. — К.: Здоров'я, 1980

5.                Келлер В.С., Платонов В.М. Теоретико-методичні основи підготовки спортсменів. — Львів: Українська Спортивна Асоціація, 1993

6.                Короп Ю.О. Розвиток гнучкості в школярів // Фізичне виховання в школі. — 1997- №3, №4

7.                Линець М.М. Основи методики розвитку рухових якостей: Навчальний посібник для фізкультурних вузів. — Львів: "Штабор", 1997

8.                Линець М.М., Андрієнко Г.М. Витривалість, здоров'я, працездатність... —Львів, 1993

9.                Лях В.И. Гибкость: основы измерения и методики развития // Физическая культура в школе, 2004. — №1.

10.           Лях В.И. Двигательные способности // Физическая культура в школе, 2000. — №2

11.           Лях В.И. Координационные способности школьников // Физическая культура в школе, 2007. -- №4, №5

12.           Лях В.И. Скоростные способности: основы тестирования и методики развития // Физическая культура в школе.1997. — №3.

13.           Матвеев Л.П. Теория и методика физической культуры: Учебн. для ин-тов .

14.           Шульга М.В. Методика застосування бігу на витривалість на уроках фізичної культури в школі // Фізичне виховання в школі. -1999 - №1

ВИКОРИСТАННЯ НАРОДНИХ ІГОР НА УРОКАХ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ

  

На сучасному етапі розбудови української держави суспільство висуває особливі вимоги до системи освіти . Саме школа повинна створити оптимальні умови для найбільш повної реалізації духовного, інтелектуального та фізичного потенціалу учнів, розкриття їх особистості. Та в повній мірі розкрити себе інтелектуально та духовно може тільки фізично здорова людина . Тож фізичне виховання є основою всієї системи освіти. Важко переоцінити важливість і значення фізичного виховання , завданнями якого є формування у учнів стійких переконань у необхідності дбати про своє здоров'я , загартовувати своє тіло , розвивати фізичні якості, стимулювати в молоді прагнення до здорового способу життя.

У Державному стандарті базової і повної загальної середньої освіти визначено, що основними завданнями освітньої галузі «Здоров’я і фізична культура» є:

-         підвищення рівня рухової активності;

-         створення мотивації учнів щодо дбайливого ставлення до власного здоров’я, занять фізичною культурою, вдосконалення фізичної, соціальної, психічної і духовної складових здоров’я.

Також зазначається, що «визначальним для системи вітчизняної загальної середньої освіти є українознавче спрямування всіх освітніх галузей»[1].

 Важливою складовою національної школи є  національне та патріотичне виховання. Учні повинні  усвідомлювати  свою належність до українського народу, збереження та збагачення українських культурно – історичних традицій, шанобливо ставитися до національних святинь.

На уроках фізичної культури можна успішно поєднувати роботу з виконання завдань фізичного та національного виховання. Необхідно звернутися до тисячолітньої культури нашого народу, яка завжди забезпечувала підготовку підростаючого покоління до здорового і повноцінного життя. І сьогодні ідеалом є запорізький козак – лицар і захисник Батьківщини . Він є уособленням фізичної вправності, чоловічої вроди, гармонійної взаємодії з природою. Найвища оцінка  для молоді , це оцінка - « козак ».

Невід'ємною частиною народної педагогіки були ігри. Гра має важливе оздоровче значення і здавна люди це розуміли. Змістом гри є різноманітні рухи та дії учасників. Рухливі ігри підвищують функціональну діяльність, залучають в динамічну роботу м’язи тіла, збільшують рухливість в суглобах. Дивно, як наші предки без наукових досліджень, експериментів та розрахунків  могли чітко визначати  навантаження і дозування, розуміли велике значення гри у процесі розвитку дитини. Ігри проводилися в будь - яку пору року, зазвичай на відкритому повітрі. І це також дає великий оздоровчий ефект. Гра – це і засіб розвитку рухливості, спритності, кмітливості, рішучості.

Гра має і важливе освітнє спрямування. Формуються здібності орієнтуватися в просторі та часі, реагувати на зміну ситуації.

Важливим було і те, що через гру передавався суспільний досвід, відбувалася соціалізація, формувалася національна свідомість, відбувався зв'язок поколінь: старші передавали меншим свій досвід, свої вигадки. Саме в іграх закладена народна мудрість – традиції, звичаї, уявлення про світ, про своє місце в ньому.  Гра розвиває тіло та загартовує характер, розвиває морально-вольові якості.

 З давніх часів під час релігійних чи народних свят проводилися ігри.

Видатний дослідник української етнографії Степан Килимник так характеризує ігри : « Старі історичні джерела подають основні такі ігри наших пращурів: біги, скакання верхи, через огні, через воду, тощо, метання списів, стрільба з лука, кулачні бої, гра в боротьбу родів, гра у війну, прикладні бої – це у хлопців. У дівчат проводилися численні ігри, пов’язані з гаданням – ворожінням , з чаруванням . Головна гра – це хороводи. Хлопчачі ігри бували досить бурхливі , дівочі – спокійніші.» [ 2,с.138].

На уроках фізичної культури можна використовувати народні ігри як повністю так і їх елементи ( це залежить від вікової групи учнів та тих завдань, які ставить вчитель для розвитку тих чи інших фізичних якостей  ).

 Цікаво,  що багато народних ігор,  які відомі сьогодні і в які залюбки грають учні, дійшли до нас з давніх часів . Наприклад, улюблена гра  «Розривний ланцюг» належить до Великодніх ігор і в давнину називалася « Гра у короля», бо кожною командою керував «король»  і саме він відправляв  «вояка» за полоненим. І цей «вояк» розбігається з силою і намагається  «розірвати» - розбити руки в ряду суперника так, щоб відбити два вояки. При цьому « король» виголошував :  «Перший з правого крила, вперед !» [ 2,с.140 ]. Ці слова «короля»  вказують , що гра мала значний розвивальний результат , бо учні по черзі вправлялися у поданні чітких та зрозумілих команд , формувалося вміння орієнтуватися у просторі. Цю гру можна використовувати на уроках у класах середньої ланки. Вона сприяє розвитку швидкості. 

Розвивати швидкість та спритність дозволяє гра  « Горюдуба». Хлопці й дівчата стають парами в ряд.  На відстані 3 – 10 метрів від ряду стає «Береза» – керівник. « Ловець»  стає збоку між парами та «Березою». «Береза» подає команду:  «Гори, гори ясно, щоб не погасло! Остання пара біжи!» Пара біжить до «Берези», намагаючись уникнути рук « ловця». Коли « ловець» зловить когось із пари, то зловлений стає « ловцем», а бувший « ловцем» стає в парі за спиною «Берези». Гра триває поки всі не перебіжать і не стануть за «Березою»  [2,с.146].

Для розвитку сили та силової витривалості на уроках  використовую вправи, які є змістом народної гри  « Чий батько дужий». Сідають пари так, щоб взаємно впертися ступнями ніг. У руки беруть міцну палку. Міцно впираючись підошвами ніг, кожний намагається зрушити з місця один одного, підняти до себе. Так, мов терези, по черзі переважує один одного. Хто останній переважив, той вважається переможцем – його « батько дужий» [2,с.148]. При проведенні цієї гри важливо дотримуватися певних вимог: в парах повинні бути учасники однієї статі та приблизно однієї сили. Подібна народна  гра іще має назву « Бук тягти». Елементи цієї гри дають максимальні силові навантаження. Працювати з ними доцільно наприкінці заняття. Дозувати вправу необхідно довільно, в залежності від рівня підготовки учнів, самопочуття, статі та віку.

Гра « Коромисла» також сприяє розвитку сили. Учасники стають одне до одного спиною, беруться взаємно попід руки й по черзі підіймають одне одного на своїй спині. Це і є «коромисло» [2,с.148]. Вимоги до цієї вправи такі ж як і до попередньої.

Розвиток сили досягався за допомогою ігор, які нагадували ще давньоруські «перетяги». Безумовно, що найвідомішою та улюбленою є гра «Ланцюг» як різновид перетягування канату. Цей елемент завжди додає особливого емоційного забарвлення уроку. Діти відчувають силу гурту та важливість своєї участі у загальній справі.

Поширеними були різноманітні варіанти стрибків через рів, який уявлявся річкою або струмком. Такі стрибки проводилися у формі змагання по два, по чотири й більше. Часто кінчалася гра тим, що ті, що не перескочили, на плечах возили переможців [2, с.148].

Розвивати швидкість та прагнення до перемоги дозволяє народна гра « У перегони». В ній дитині не треба боротися з часом ( уособленням якого є секундомір учителя). Учаснику необхідно довести свою спритність та швидкість собі та іншим. У грі вибирається « Береза» ( розпорядник). « Береза» вишиковує учасників по два, пара за парою. Помічник «Берези» стає на певній відстані від гурту. « Береза» подає команду: « Перша пара, біжить, - раз, два, три! ». Першому, що пробіг, помічник доручає « жезло» ( паличку), як першенство. Потім ця пара за командою помічника біжить назад. Коли один і той же добіг перший, він одержує від свого компаньйона писанку. Далі біжать всі пари по черзі. Якщо в грі багато учасників, тоді одночасно можуть бігти три, чотири та більше. Того, хто переміг – несуть деяку відстань на руках на знак пошани [2,с.145].

Цікавою є народна гра « Гопак». Учні об’єднуються у дві-три команди. Кожна команда утворює коло, гравці кладуть руки на плечі своїм товаришам по команді. За сигналом вчителя команди присідають і голосно рахують до десяти. Команда, яка швидше присяде 10 разів – переможець гри. 

Навички метання розвивають ігри із застосуванням палиць, м’ячів. Влучання у ціль завжди вважалося найбільшою гідністю воїна-захисника, тому такі ігри та їх елементи були цікавими та корисними.

Перш ніж запропонувати учням певні вправи чи гру, доцільним є ознайомлення з походженням гри, її назвою у давнину, правилами. Це дозволяє ознайомити учнів і зацікавити їх українською народною культурою.

Цікаво буде дізнатися учням і те як визначали, хто буде очолювати чи починати гру. Для цього вимірювалися руками на поясі ( чия рука буде внизу) чи на палиці ( чия рука буде на протилежному кінці від того з якого починали мірятися). Використовувалися з цією метою і лічилки. Своєчасно навчити дітей різним способам визначати ведучого чи початок гри дає можливість запобігати конфліктним ситуаціям у дитячому колективі. В цьому, також, бачимо важливий виховний ефект гри. Зростає виховний сенс і тому, що діти самі привчаються вести гру, здобувають навичок самоврядування. Тому вчитель не повинен постійно керувати дітьми під час ігор, своєю волею призначати ведучих чи об’єднувати у команди.

Використовуючи народні ігри чи їх елементи на уроках необхідно дотримуватися і певних правил, а саме:

-         навантаження від гри повинні бути дозовані;

-         необхідно враховувати вік, стать дитини, самопочуття;

-         оскільки гра  це також фізичне навантаження, необхідно контролювати  стан здоров’я дітей;

-         ретельно визначати етап уроку, на якому доцільно використовувати саме цей елемент гри;

-         чітко визначити, які саме фізичні якості можемо розвивати використовуючи цей елемент гри. 

Таким чином, можемо говорити, що використання народних ігор та їх елементів на уроках фізичної культури відповідає вимогам  сучасного уроку:

-         забезпечує оптимізацію навчально-виховного процесу із застосуванням міжпредметних зв’язків;

-         забезпечує освітню, виховну, оздоровчу та розвивальну спрямованість уроку;

-         дозволяє швидше оволодіти технікою виконання різноманітних вправ;

-         заряджає позитивними емоціями;

-         дає змогу досягти оптимальної рухової активності та урізноманітнити урок;

-         ознайомити учнів із значною частиною української національної спадщини.

                ДЖЕРЕЛА

1.     Державний стандарт базової і повної загальної середньої освіти (Затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 №1392). - [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.guonkh.gov.ua

2.     Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні: У 3 кн.6 т. – К.: АТ «Обереги», 1994.- Кн. ІІ, т.3: Весняний цикл; т.4.Літній цикл. – 528 с.